Фільм тижня – «Спенсер: Таємниця принцеси Діани»
У фільмі показаний дуже короткий та непростий проміжок з життя леді Ді. По суті, весь хронометраж стрічки за 111 хвилин охоплює лише три різдвяні дні у 1991 році. Нагадаємо, що раніше у 2016 році Пабло Ларраїн у своїй картині «Джекі» вже вдавався до подібного прийому. У цьому фільмі він розповів глядачеві про кілька днів із життя Жаклін Кеннеді, роль якої зіграла Наталі Портман. Ці дні були, мабуть, найважчими для першої леді. Адже вони охоплюють період одразу після вбивства її чоловіка – президента США Джона Ф. Кеннеді. До речі, «Джекі» свого часу, також як свій новий фільм про Діану, Пабло Ларраїн уперше представив публіці на Венеціанському кінофестивалі.
Нове дітище Ларраїна – «Спенсер: Таємниця принцеси Діани» – заявлено як історія на основі реальної трагедії, що саме по собі знімає з її автора відповідальність за правдоподібність описаних у ній подій і навіть прямо натякає на художній домисел. Дія фільму відбувається на Різдво у королівському маєтку Сандрінгем у Норфолку.
Принцеса Діана перебуває на межі ухвалення рішення про розлучення з чоловіком – принцом Чарльзом – і раз у раз поривається виїхати з палацу разом із синами. Їй набридли зради чоловіка, передбачуване палацове життя, задушливо наповнене манірними традиціями. Стан Діани показаний як близький до божевілля. У кімнатах і коридорах маєтку їй здається її далекий предок – Ганна Болейн, якій, як ми пам’ятаємо з історії, її чоловік Генріх XVIII наказав відрубати голову.
Крім розладу психоемоційного характеру принцеса Уельська тяжіє відомим широкому загалу розладом харчової поведінки. А пильне спостереження віндзорських придворних та журналістів буквально зводить її з розуму.
У центрі сюжету Діана і лише вона. Всі інші персонажі фільму є немов декораціями до особистої драми принцеси. Навіть королева Єлизавета ІІ за весь фільм вимовляє лише кілька фраз і ніби існує окремо від свого незручного двору невістки. Можна собі уявити реакцію Букінгемського палацу на творіння Пабло Ларраїна про Діану. Адже у фільмі все подвір’я постає перед нами емоційними катами всенародної улюблениці. За розкішними трапезами, полюваннями та іншими розвагами нікому не діло до стану принцеси.
Хіба що особиста служниця Меггі, роль якої відіграла Саллі Хоукінс, яка запам’ятала глядачам за роль Елайзи Еспозіто в оскароносній «Формі води» 2017 року, має чіткіший виписаний екранний портрет із нарізаними діалогами. Цим прийомом режисер напевно хотів наголосити, що ця жінка була стрижнем, на який Діана могла спертися в дні тяжких для себе емоційних випробувань. Раптом провокаційно кинута сценаристом фільму лесбійська тінь на ставлення Меггі до Діани ніби віддає данину всюдисущої толерантності.
Особливу цінність у картині є робота костюмерів. Як відомо, Діана мала особливу любов до класичних костюмів і стьобаних сумочок Chanel. Ці речі займали особливе місце у гардеробі принцеси. Символічно, що сама Крістен Стюарт у 2013 стала амбасадором бренду Chanel, і її дружба з Модним будинком допомогла художниці по костюмах Жаклін Дюрран налагодити з ним взаємодію, отримавши доступ до архівів Chanel та використати деякі їхні вінтажні речі, а також дублікати цілого ряду. Все це допомогло воскресити у фільмі неповторну ауру і шарм, які мала принцеса Діана.
Цікава історія кутюрної сукні Chanel без бретелек із постера фільму. Воно повністю ідентичне оригіналу Chanel із колекції весна-літо 1988, який понад 30 років зберігається в архіві Модного дому. Саме через такий поважний вік його вважали занадто тендітним, щоб видати для зйомок, і в Chanel його повністю відтворили до найдрібніших деталей спеціально для фільму. Над цим працювали п’ятеро кравців Модного дому. На їхню роботу пішло 1034 години, 700 з яких зайняла лише вишивка. У результаті сукня на Крістен сиділо настільки чудово, що в кадрі воно було набагато більше раніше запланованого на нього хронометражу.
Проте, заради справедливості, варто все ж таки відзначити, що «Спенсер: Таємниця принцеси Діани» більше за фестивальне кіно. Його справжні поціновувачі на Венеціанському фестивалі аплодували у фіналі стрічки, кажуть, більше, ніж звичайно. Більшість же рядових глядачів знайде байопік надто трагічним і таким, що затьмарює пам’ять про «ідеальну» Діану з її витонченим почуттям смаку, материнською відданістю синам і безмежною благодійністю. Так, можливо, принцеса страждала певного роду душевними муками, але робити її ніким не зрозумілою божевільною аж надто…