...
Все для WEB и WordPress
WEB и WordPress новости, темы, плагины

Грати зі мною не треба!

1

Ліза умовилася зустрітися із чоловіком після роботи. Але на неї чекав сюрприз…
Чоловік часто зустрічав Лізу після роботи біля консерваторії: вона вела заняття з класу фортепіано. Дівчина чекала, чекала, хвилин сім минуло – нікого. Це несхоже на пунктуального Сашку… Ліза походжала вздовж колон, раптом через чергову вистрибнув її чоловік!

Сюрпризи не завжди приємні
Він схопив її за плечі і радісно вигукнув:
— А ось і я!
Від несподіванки Ліза здригнулася.
– Ти що?! Я ж злякалася, могла заїкою стати!
– Ну прости! – Він обійняв її. – Хотів сюрприз тобі зробити, подумав – як буде здорово, якщо я зненацька з’явлюся через колону.
– Саш, я стільки разів тобі казала, що не люблю сюрпризів, особливо раптових!
— Гаразд, не гнівайся.
У цьому він весь: спочатку налякає, а потім – "не гнівайся". Сашко обожнює розіграші та всякі приколи, у нього їх у запасі цілий вагон. Ліза не вважала себе занудою, та його жарти їй часто здавались неприємними. Крім того, сюрпризів вона справді не розуміла. Їй подобалося, щоб усе було наперед відомо, навіть якщо це подарунок на день народження — так спокійніше.
Але Сашко ніяк не міг відмовитися від своєї манери, і Ліза частенько засмучувалася. Вони лише п’ять місяців, як одружилися, і їй не хотілося одразу починати висунути до чоловіка претензії, якось перекроювати його під себе. Тому вона просто демонструвала своє незадоволення, сподіваючись, що Сашко сам усе зрозуміє.
Але він не розумів…
Життєва енергія чи чорний гумор?
Все в них було добре, але ці несподівані розіграші переходили грань Лізина терпіння. Наприклад, Сашко знав, що вона не любить і боїться павуків. Одного разу він прийшов додому, коли Ліза готувала вечерю — кришила салат у раковини, завів розмову… Потім вона озирнулася на стіл — а там, серед тарілок павук! Великий, чорний. Ліза заверещала, почала жбурляти в нього, чим попало. Сашко розреготався.
– Це іграшка, заспокойся! Він несправжній!
Але Ліза ніяк не могла заспокоїтись, довелося йому міцно обійняти дружину і пояснити: він купив у магазині всяких клоунських сюрпризів гумового павука, спеціально, щоб з неї пожартувати.
– Ти з глузду з’їхав! — кричала Ліза і тепер уже в чоловіка кидала лайками та кухонними рушниками. — Мені набридли твої ігри!
Загалом, того разу вся ця сімейна сцена закінчилася обіймами та поцілунками. Ліза в глибині душі розуміла, що він жартує і лякає її не зі злості, просто в ньому життєва енергія кипить, перехльостує через край, як у хлопчику. І в усьому іншому, що не стосувалося розіграшів, це їй подобалося. Але приколи чоловіка засмучували її дедалі більше.
Якось вона прийшла додому з роботи раніше, а Сашко затримувався. Раптом дзвінок телефоном.
– Мила, – сказав він слабким голосом. — Я тут недалеко, у пробці, на проспекті…
— Ну, гаразд, я зачекаю… Що в тебе з голосом?
– Та нічого, нормально …
– Сашко! Чому ти ледь розмовляєш?
— Та сам упораюся…
— Де ти? Ти погано почуваєшся? Я зараз до тебе прийду! – крикнула Ліза.
Він умовляв її, що не треба йти до нього. Але вона не послухала. Нахопила якихось ліків у домашній аптечці, побігла. Мчала вулицями, натикаючись на перехожих. Ось його машина!
– Що з тобою? — перелякано запитала Ліза, без сил опускаючись поруч із чоловіком на сидінні.
А він захихотів.
— Зі мною все окей, вибач, я пожартував.
Підступність була задумана…
Вона довго не могла нічого вимовити, втратила мову. Цей жарт перевищив внутрішній ліміт Лізина терпіння. У неї на очах виступили сльози. Вона сиділа нерухомо поруч із Сашком, він щось говорив, говорив…
Ліза раптово прокинулася і вийшла з машини.
– Ти куди? – здивувався він. Не відповідаючи, вона швидко пішла вперед проспектом.
Сашко просив у неї пробачення кілька днів. Ліза не кричала, не влаштовувала з’ясування стосунків – вона просто мовчала.
— Ліз, ну, будь ласка, вибач, — умовляв Сашко. – Я тебе дуже люблю. І хотів переконатись на всі сто, що й ти мене теж… Що кинеш усе і прибіжиш на допомогу. Хто ж знав, що ти так гостро відреагуєш!
Вона не відповіла.
— Зрештою, це така дурниця! Дрібниці життя, пустощі і невелика доза адреналіну. Гаразд, постараюсь більше не робити так.
Ліза вагалася: їй дуже хотілося помиритися із Сашком. І взагалі незрозуміло, чи вона правильно реагує? Може, більшість людей схвалюють жарти та розіграші, і тільки вона така ніжна? Потай від чоловіка вона домовилася зустрітися з його молодшою ​​сестрою, яка жила разом із Сашиною мамою, свекрухою Лізи.
– Скажи, він завжди такий був? — спитала вона.
– Який?
— Любив підколювати всіх, несподівано жартувати і таке інше.
— А чому ти цим цікавишся? – Запитала Олена і злегка зніяковіла.
Ліза одразу відчула: щось тут не те.
— Лєночка, зізнайся, будь ласка…
Ліза розповіла дівчині, що нещодавно влаштував її старший брат. Олена обурилася.
– Ось дурний! Хіба так можна! Я йому завжди казала, що пристрасть до тестування людей до добра не доведе. Пам’ятаєш, як він познайомився з тобою?
Ліза пам’ятала. Вона зайшла до супермаркету щось купити, попереду йшов молодик, він упустив грошову купюру і пішов далі, не помітивши. Тоді вона наздогнала його і віддала гроші, він подякував, слово за слово — так вони й познайомились.
– Так ось, – сказала Олена, – він робив це навмисне! Щоб влаштовувати людям "перевірки на вошивість"
і потім стверджувати, що більшість громадян нечисті на руку та жадібні. Ну і знайомився таким чином з небагатьма, хто віддавав
гроші. Писав потім свої соціологічні дослідження та статті…
Шокована Ліза не знала, як їй вчинити. Зробити вигляд, що вона нічого не знає? Розлучатися? Вимагати змінитись? Як бути, якщо людина виявилася не такою, яку ти полюбила? Їй було дуже неприємно, що вона потрапила на цей гачок… Але що ж робити?
Про користь методу клин клином
Ліза переїхала до своїх батьків. Саші сказала:
— Напевно, це тимчасово. Бачиш, я нічого з собою не беру. Але мені треба розібратися в собі та зрозуміти, як жити далі, з тобою чи без. Він виглядав розгубленим, сидів на стільці біля вікна і мовчав, що на нього було не дуже
схоже. Переживає? Навряд чи, швидше, злиться на сестру, яка вибалакала його секрет… А ось Ліза переживала. Але вона справді сподівалася щось вигадати, знайти в собі якусь точку опори… І трішки сподівалася, що Сашко зміниться. Тільки питання, чи здатні дорослі люди змінюватися? Їй у це не дуже вірилося.
Проте наступного дня зателефонувала Сашина сестра та попросила Лізу терміново зустрітися з нею у парку навпроти будинку. Дивуючись, що сталося, вона вийшла. Погода була просто прекрасною на відміну від її настрою: вчора пройшов дощ, усі рослини пахли і цвіли.
На парковій доріжці стояв похмурий Сашко з букетом рожевих півонії, поруч Лена.
— Врятуй мене від цього забіяка! – Вигукнула дівчина. — Я все влаштувала так, щоб ви змогли помиритись,
а він кричить і лається!
– Цікаво, – посміхнулася Ліза, – що ти влаштувала.
Олена дуже переживала, що її брат з власної дурості посварився з дружиною, і вирішила його провчити: нехай повною мірою відчує, що таке його розіграші. Вона зателефонувала йому і стала ридати в трубку, що Гриша, його найкращий друг, до неї пристає з непристойними пропозиціями. Певна річ, Сашко примчав до друга і мало не накинувся на нього з кулаками, добре, що Олена була тут же й розняла хлопців…
— Ну, ти гарна, Оленко! – Ліза теж обурилася. — Хіба ж можна так? Ось ненормальна родина!
— Я ж хотіла вас помирити, дурні!..
— Ліз, ти сміятимешся, але я все зрозумів, — сказав Сашко. – Чесне слово. Ця маленька чортівка змусила мене на власній шкурі все випробувати. Я ніколи…
Ліза взяла в нього з руки букет, обняла чоловіка і сказала:
— Гаразд, забули. Підемо додому. А сюрпризи нехай лишаються, але тільки приємні, домовилися?

Цей веб -сайт використовує файли cookie, щоб покращити ваш досвід. Ми припустимо, що з цим все гаразд, але ви можете відмовитися, якщо захочете. Прийняти Читати далі