Все для WEB и WordPress
WEB и WordPress новости, темы, плагины

СЕСТРА СЕРПНЯ

0

виділити весь текст
«Кохання… Хто без неї людина? Ви думаєте, це обман? Абстракція, яку вигадали художники та поети? І нерозумні дівчата, такі, як я? Ви потураєте своїй самотності. Прошу вас, не зачиняйте душі. Той, хто обійшов свою половинку, надіслану небесами, залишається уламком людини, яка не знає щастя…»

Це було останнє Надіно послання для Гордея. Він відкрив конверт, прочитав, засміявся, кинув листа в шуфлядку. Там лежало близько двох десятків подібних філософських послань від невгамовного дівча.

Воно, дев’ятнадцятирічна істота, вирішило вчити його, майже тридцятирічного Гордого (так нарекли Гордея ще в школі), життя і пояснювати, що таке кохання. Надя – його чергова подружка. Ще одна перемога. Вона ж вигадувала романтичних байок і не дає спокою шановному та обласканому жіночою увагою їхнього містечка вчителю математики.

«Ви потураєте своїй самотності…» «Дівчинко, я не знаю, що така самота», — сказав сам собі Гордій, чекаючи набагато старшого за себе «гостю», яка щедро розраховувалася за його «увагу».

…Надя зустріла Гордея в магазині — придивлявся до жіночих парфумів.

– Привіт, Гордій.

— По-перше, Гордіє Івановичу. По-друге, між нами все закінчено. Як ти там писала: "це помилка … абстракція …" по-третє, я не самотній і душа моя відкрита. А по-четверте, не переслідуй мене.

— А по-п’яте, Гордіє Івановичу, ви станете батьком. От тільки не знаю: син буде чи дочка.

– Гроші на аборт дам, – спокійно сказав Гордій. — Набридатимеш, скажу, що сама на шию вішалася. Пущу чутку, що ти — повія. Вилетиш із училища і станеш посміховиськом на весь райцентр. Вирішуй, як вчинити. До речі, в області маю друга-медика. Все організує на найвищому рівні. Не в нашому ж «добропорядному» містечку аборт робити. Не встигнеш за поріг вийти, як усі носитимуть у зубах. І вдома нічого не кажи. Твій батько, сама знаєш, який має характер. Порішить тебе і мене.

Незадовго до Нового року Гордій повіз Надю до друга медика. Все пройшло «на найвищому рівні». На прощання лікар шепнув Наді: «Має попередити про всяк випадок. Про дітей і не мрій. Краще виходь заміж за вдівця з придатком. І знаєш, не тебе першу привіз сюди Гордій. Ось, жук…»

Наді хотілося сховатися в завірюху від людей та світу. А ще більше хотілося померти. Вона не могла ні з ким поділитися своїм болем. І від цього ставало ще гірше.

Батьки бачили, що з дочкою щось трапляється. Випитували причину.

– Втомилася. Семестр був тяжкий, — пояснила.

— Може б ти поїхала до тітки? Відпочинеш. По магазинах побігаєш, — сказала мати і запитливо зиркнула на чоловіка. Без його згоди нічого у сім’ї не робилося.

Петро, ​​хоч і був надто суворий, проте доньку-одиначку любив без міри. Нахмурившись для пристойності, важливо мовив:

– Збирайся, Надю. Відвезу тебе до області на поїзд.

Вперше не цікавили магазини, хоч батьки виділили щедру «субсидію». Зайшла до старовинного храму. Свята Марія з немовлям на руках дивилася на Надю з тихим сумом. "Пробач", – прошепотіла і розплакалася. Хтось поклав руку на плече. Старенька черниця. На обличчі – всесвітнє смирення. В очах – мудрість. Темний одяг пропахнув ладаном. Слова говорили, мов тиха молитва:

– У тебе горе, дитинко? Когось загубила?

Надя вперше розповіла про свій гріх.

— Господи добрий, він прощає і звертає нас, грішних, на правильну дорогу. Праведників немає землі. Але ми можемо покаятися за молитви та добрі справи.

– Як мені далі жити?

– З вірою. І слідувати за покликом серця.

Черниця благословила Надю і перехрестилася перед образом Святої Марії. Може, молилася за її, Надину, душу…

Після закінчення училища хтось із одногрупниць пішов працювати в освіту, хтось готувався до іспитів до вузу, хтось до весілля. Надя вирішила стати монахинею. Це приголомшило всіх. Красуня, модниця, одинак ​​у заможних батьків і раптом… Було помітно, що Надя останнім часом змінилася. Але щоб таке?

Мати плакала. Батько мовчки ходив, стиснувши руки в кулаки.

— Я йду за кличком свого серця, — сказала тихо, але твердо.

Петро зупинився. Щось подумав. І мирно, як на свою запальну вдачу, запитав:

— Ти ж не забудеш про нас? Правда?

Мирське ім’я залишилося у минулому житті. Її назвали Августою. Сестра Августа молилася, щоб небеса обдарували її такою ж мудрістю, вмінням розуміти і переконувати, як стареньку черницю з того храму.

Майже два десятки років сестра Августа служить Господу. І людям. Кажуть, вона має дивовижний дар — зцілює душу. Парафіяни шукають у сестри Серпні порад, розрад і рахунків від зневіри. Кажуть: спілкування з нею приносить полегшення.

А вона просто вміє розмовляти із людськими душами. Нанизує слова, мов низку. Душі, наче втомлені ангели, причащаються її порадами. Здавалося, прості фрази, сказані вустами сестри Августи, були схожі на наївні молитви, створені з людського болю, розчарувань, надій… А ще вона радила слідувати за покликом свого серця. Як колись їй — старенька черниця.

Сестра Августа впізнала цього чоловіка. Гордій. Поруч хлопчик років тринадцяти. Мабуть, сину. Він упізнав її також.

— Надя… — тихо мовив.

— Я сестра Августа.

— Ти… ви тут через мене?

— Що привело вас до монастиря?

– Син… Стьопка. Степан. Йому треба робити другу операцію. І з дружиною лихо. Після пологів потрапила до психлікарні. З того часу хворіє. Хтось прокляв мене… Допоможи… скажіть… Мені сказали, ви можете. І вибачте, що я тоді…

— Якби можна було вибачитися у душ, яким люди не дозволили народитися. Неприкаяні, нехрещені, без імен, вони витають між землею та небом, шукаючи притулку. Не знають дороги у сни. Їхні сльози не дощами випадають, а болем.

– Що ж мені робити? — спитав Гордій.

– Молитися.

– Молитися? Лікарі наполягають на операції. Дорогий. А ви про молитву… про якісь душі. Говорять, ви маєте дар. Нічого ви не можете! Усі це слова. Нічого не варті слова.

— Чому ж ви прийшли сюди, якщо не маєте віри та покаяння? — спитала сестра Августа.

— Я вірю… — тихо промовив Степан.

Сестра Августа поклала руку на худеньке хлоп’яче плече.

– Все буде добре. Тільки не втрачай віри. І не бійся операції.

– Операція буде? — ляскаючи очима, спитав Гордій.

— Можна ми привеземо сюди маму, — сказав Степан.

Сестра Августа кивнула головою і посміхнулася.

Цей веб -сайт використовує файли cookie, щоб покращити ваш досвід. Ми припустимо, що з цим все гаразд, але ви можете відмовитися, якщо захочете. Прийняти Читати далі