Весільні притчі
Приповісті – невеликі повчальні розповіді, що містять у собі мудрість віків. На сході притчі завжди були обов’язковою частиною будь-якого свята. І вже звичайно ніяке весілля не обходилося без притч, адже на весіллі літні родичі та гості передають свою мудрість молодятам, вчать їх зберігати своє кохання, берегти вогонь у сімейному вогнищі.
Притча – чудовий варіант для весільного свята. Притчі дуже цікаві, вони містять яскраві образи, що запам’ятовуються, їх сюжет захоплює і викликає масу почуттів. У той же час притчі допомагають молодятам осягнути мудрі поради. Особливо популярні притчі під час весільного застілля. Піднявши келих, гості розповідають казку, закінчуючи її цікавим тостом.
Кожен народ має свої весільні притчі, які відображають їхні релігійні погляди, особливості їхнього історичного шляху, світогляду, менталітету. Так, східні притчі більш алегоричні, і зрозуміти їх може не кожен європеєць. Європейські ж притчі здаються жителям сходу надто поверховими та прямолінійними. Але весільні притчі завжди гарні та романтичні, адже всі вони підкреслюють важливість кохання, і немає на світі прекраснішого почуття.
Одна з найулюбленіших весільних притч звучить так. Дуже давно, на світанку цивілізації, на чудовому острові в океані жили почуття. Жили вони добре, але одного разу вода в океані почала підніматися, і острів був на межі затоплення. Любов допомагала іншим почуттям врятуватися, і всі почуття, крім Любові, вже сиділи в човнах і були готові вирушити на пошуки нового будинку. Кохання схаменулося, що їй теж час збиратися, але порожніх човнів більше не залишилося. Тоді Любов попросилася в човен до Гордості, але та не взяла його до себе, боячись, що Любов зіпсує оздоблення човна. Любов попросилася на борт до Суму, але і вона не дала притулку Любові, вона так любила бути одна. Любов почала звати радість, але та весело говорила з іншими почуттями і не чула поклику Любові. Любов приречено зітхнула і подумала, що не врятуватись їй вже, і гірко заплакала, але тут хтось гукнув її. Кохання обернулося і побачило незнайоме почуття на човні, воно простягало Любові руку і привітно посміхалося.
Кохання ступило на борт човна і попливло вдалину від потопаючого острова. Вона боялася спитати, ким був її рятівник, і мовчала. Її супутник теж мовчав, дивлячись на неї добрими глибокими очима. Він відвіз Любов на чудовий острів, що став їй новою домівкою, побажав їй всього найкращого і поїхав. Лише тоді Любов знайшла дар мови і запитала у Мудрості, що стояла поруч, ким був її рятівник. Це був час, тихо промовила мудрість. Лише Час розуміє важливість Любові.