Моногамія: бути чи не бути?

Моногамія – тип сімейних відносин, у яких у шлюбі можуть перебувати лише 2 людини. Природа та людське суспільство знають та інші варіанти: полігінія (один чоловік та кілька дружин) та поліандрія (одна дружина та кілька чоловіків).

Чарльз Дарвін запропонував гіпотезу, що пояснює існування полігамії: природі необхідне різноманіття генетичного матеріалу, щоб із багатьох комбінацій виживали найвдаліші екземпляри. Тому чоловік прагне запліднити якнайбільше жінок.

Інший вчений, американський антрополог Оуен Лавджой, запропонував іншу теорію, за якою людська цивілізація – результат моногамії. Необхідність дбати лише про одну самку зменшила суперництво між самцями, призвела до зниження агресії і уможливила мирне співіснування зграї первісних людей – спільне полювання, оборону від інших племен, тощо.

Обидві ці гіпотези добре пояснюють існування ревнощів: самці не бажають годувати чуже потомство. Самки хочуть, щоб самець забезпечував виживання лише її дітей. Ревнощі нікуди не зникли навіть у країнах, де полігамія – давня традиція. Дружини інтригують одна проти одної, прагнучи перевести суперницю, старші утискають молодших, якщо чоловік дає таку можливість.

У країнах, де прийнята моногамія, думка про існування суперниці може перетворити життя законної дружини на пекло. Мало кому вдається досягти висот буддійського просвітління, де не хвилюють життєві дрібниці на кшталт подружніх зрад та розлучень. Навіть якщо жінка матеріально не залежить від чоловіка, і голодна смерть не загрожує їй та її дітям, втрата кохання переживається не легше.

Репутація чоловіка як завзятого коханця традиційно дуже багато значить у суспільстві. І тому, і через гендерний дисбаланс (жінок більше, ніж чоловіків) подружня зрада стала однією з найчастіших причин розпаду сім’ї. Самотні жінки вступають у зв’язок із одруженими чоловіками, щоб отримати свою частку любові та уваги або народити дитину «для себе». Чоловіки можуть жити фактично на дві сім’ї, підтримуючи і дружину, і коханку, допомагаючи всім своїм дітям.

Це дуже важка ситуація для обох жінок, оскільки рано чи пізно чоловік дізнається про існування суперниці. Дружина може уникнути зрадника, спробувати змусити його кинути коханку чи змиритися з ситуацією. В останньому випадку фактично обидві сім’ї житимуть у полігамному шлюбі.
Невипадково під час перепису населення іноді з’ясовується, що заміжніх жінок більше, ніж одружених чоловіків – жінки, ділять партнера з його законної дружиною, теж вважають себе одруженим.

Полігамія може стати способом вирішення демографічних та соціальних проблем, якщо коли-небудь буде прийнято законодавчо. Але для цього суспільство має змінити своє ставлення до моногамного шлюбу як єдино допустимого. Навряд чи в найближчому майбутньому жінки погодяться з тим, що ділити любов свого чоловіка з іншою жінкою так само нормально, як побутову техніку на кшталт м’ясорубки або пилососу.