Все для WEB и WordPress
WEB и WordPress новости, темы, плагины

СІТЦЕВА КОРОЛЬОВА

0

Ірина хотіла побачити, як прокидаються настурції, айстри, жоржини. Дівчинці здавалося, що квіти також розмальовують феї. Їй хотілося мати таку ж рожеву сукню, як у пухнастої айстри. І кораліки кольору білої жоржини.

Ірина приміряла квіткове різноцвіття, маючи в «гардеробі» дві сукні: на свято та на кожен день. Коралики робила з горобини. Сережки – з вишень. Брошки – з пшеничних та житніх колосків. Прикріплювала їх шпилькою до сукні "на кожен день" і була "модна-модна".

Ірина любила розглядати «модні» сторінки в журналах та домальовувати моделям шарфи, хустки, намисто. Сама дівчина одягалася досить скромно. Батьки-колгоспники зайвих грошей не мали. А потім усе стало дефіцитним. Навіть півтора-два метри ситцю не було чого купити.

Однокласник Василь доглядав Ірину мало не з першого класу. Але вперше провів додому, коли були вісімкласниками.

Оксанку вважали за модницю. Її сім’ї "йшла Канада" від родичів. Тому Іриніна однокласниця мала такі речі, яких село не бачило.

Оксанка приходила в клуб у заокеанських речах, зверхньо дивилася на своїх скоромних односельок і кидала закохані погляди на Василя. Хлопець їй подобався. Своєю найкращою подругою Оксанка сказала: Що Васька знайшов в Ірині? Крім довгої коси, нічого немає». "Ірина добре вчиться". «Треба піти до ворожки. Тоді Васька на Ірину і не гляне». «Оксано, що ти таке кажеш?!» – Злякано сказала подружка.

Ходила Оксана до ворожки, чи ні, — невідомо, але навесні у випускному класі Василь почав із нею зустрічатися.

Ірина з того часу почала соромитись своєї бідності. Оксанка – модниця. Багата. Її мати продає заокеанські хустки та сукні. От і Василь купився на статки, міркувала дівчина.

Після закінчення школи Ірина вирушила до обласного центру влаштовуватися на роботу на одне із підприємств. «Діточку, на фабриках і заводах працювати. Ти ж така худенька. Може, передумаєш? – просила мати. — Краще пішла б, навчатися в швейне училище. Завжди «свіжий» гріш мав би. І ближче додому. В області кілька десятків кілометрів. А до райцентру, до училища — рукою подати». Дочка наполягла на своєму.

Ірина хотіла заробити на пристойний одяг, взуття, і не лише собі, а й молодшій сестричці. Навчання відклала на потім.

Гарненька дівчина привертала увагу заводських хлопців. Але Ірина про кохання не думала. Хворіла образа, нанесена Василем. Замість побачень бігала у вільний час до бібліотеки. А ще вахтерка із гуртожитку тітка Тося, якій припала до душі скромна дівчина, попросила свою сусідку Поліну Аристархівну — вчительку-пенсіонерку — допомогти Ірині з англійською. Дівчина якось зізналася вахтерці, що хоче вступити до вишу.

Тітка Тося не любила розповідати про те, як її п’ятнадцятирічна Таня поверталася пізно від подруги із сусіднього будинку та як на неї напали хулігани. Після цього Таня прожила трохи більше місяця. Через кілька років після смерті дочки тітка Тося овдовіла. Їй уже шістдесят. Сумно самої оселі. У гуртожитку вахтерку недолюблюють, бо строга дуже. Спробуй повернутись після десятої вечора, або хлопця в гості запросити. А вона просто оберігає дівчат від неприємностей.

Дівчата з гуртожитку дивувалися: як Ірині вдається так добре виглядати у звичайних шатах. Вона посміхалася, називаючи себе ситцевою королевою. Тому що на одяг із дорогих тканин грошей не було. І купити їх було ніде, хіба що «з рук».

До ситцевих суконь дівчина майструвала пояси, намисто, вплітаючи в них елементи, пов’язані гачком. Вона навчилася поєднувати непоєднуване. Завжди дивувалася, як гармонійно виглядають різнокольорові квіти на городі. Деякі кольори начебто повинні «лаятися» один з одним. А вони, навпаки, створюють дивовижну, незвичайну гаму.

Колись їй не подобався коричневий колір через шкільну форму. Тепер дівчина «просила» пробачення. Підбирала йому «друзів» з інших кольорів, щоби коричневий не виглядав сумним.

І сірі кольори з «мишачих» перетворювалися на Ірининих фантазіях на химерну красу.

Ірина обдаровувала коралами та поясами дівчат із гуртожитку на день народження. Вони одягали прикраси на побачення, у кіно.

Залишились у минулому фабрика, навчання у виші. Одружився з Оксаною Василь. Тепер пиляють одне одного. Ірина купила однокімнатну квартиру у «хрущовці». За роботою у школі, репетиторством, перекладами не помітила, як минуло тридцять, тридцять п’ять. Молодша сестра одружилася, народила сина. У вихідні Ірина поспішає як не до батьків, то до сестри, що мешкає у райцентрі. На сестрички питання про особисте жартує: «Прихильники перевелися». А мати вже й ні про що не питає.

Крістіан у її житті з’явився випадково. Він розгубився, чи то пак, загубився, на жвавій столичній вулиці. Канадець безпорадно озирнувся довкола. Їхні погляди зустрілися. Він почав щось пояснювати: «вибачте», «готель», «вулиця»… Ірина запитала англійською, що сталося і чим може допомогти. Чоловік, неначе побачивши рідну душу на іншому кінці світу, розповів, що до столиці приїхав налагоджувати контакти з новими партнерами. Запитав, чи його рятівниця тут живе. Почувши, що на Заході країни, збентежився ще більше: саме звідси коріння його діда та бабки.

…Через два роки після столичної зустрічі Крістіан забирав дружину до Канади.

Чоловікові подобалися Іриніні вироби. "Може ти хотіла відкрити свій магазин?" – Запитав.

Маленьку лавку назвали «Ситцева королева». У ньому вироби з рідного краю – дещо висилає сестра. І чимало коралів, сережок, браслетів, поясів, виготовлених Іриніними руками. Її магазинчик популярний. Ним зацікавився один відомий північноамериканський магазин. А ще тут скоро виставлятимуть свої нехитрі малюнки та «дорослі» картини діти їхніх знайомих, друзів, деяких клієнтів. Ідею підказав Крістіан.

Ірина вже вигадала, як проводитиме першу презентацію. Вона почне її з двору — біля лавочки ростуть айстри, чорнобривці та інша різнокольорова всячина. «Коли небо запалює першу ранкову зорю, маленькі феї з крихітними ліхтариками будять квіти…». Такими будуть її перші слова.

Цей веб -сайт використовує файли cookie, щоб покращити ваш досвід. Ми припустимо, що з цим все гаразд, але ви можете відмовитися, якщо захочете. Прийняти Читати далі